Китайський фактор і Україна

1. Український інтерес
2. Китайський фактор в економічному інтер'єрі
3. Завдання і проблеми економічного росту в КНР
4. Співпраця в геополітичному контексті

Державний візит в Китай Віктора Януковича на запрошення голови КНР Ху Цзіньтао став важливою подією політичного життя нашої країни і мав широкий резонанс за кордоном. За ці п'ять днів (1-5 вересня) підписані 13 українсько-китайських документів про співробітництво в різних сферах. Чи створені необхідні основи для розвитку стратегічного партнерства між двома настільки несхожими в багатьох аспектах державами? Нагадаємо, що попередній подібний візит здійснив Леонід Кучма в 2002 р

В останній день державного візиту: Віктор Янукович під час відвідування виставки Експо-2010 в Шанхаї, яка присвячена глобальній проблемі урбанізації, актуальною як для Китаю, так і для нашої країни

Український інтерес

Що, здавалося б, спільного між азіатською країною-цивілізацією, яка на очах одного покоління китайців і на подив усього світу перетворилася в економічного гіганта, і Україна, майже 20 років перебуває в стадії «демократичного транзиту», прагнучи увійти до спільноти європейських держав? Проте Китай, будучи другою за величиною економікою світу і займаючи перші місця за чисельністю населення, обсягом промислового виробництва і експорту, зацікавлений в «подальше зміцнення взаєморозуміння і дружби з Україною», щоб «вивести наші відносини на більш високий рівень». Ці слова Ху Цзіньтао сказав під час офіційної зустрічі з Віктором Януковичем 2 вересня в Пекіні. У свою чергу український президент зазначив, що відносини з Китаєм - один із пріоритетних напрямків зовнішньої політики нашої країни.

Співпраця України з Китаєм протягом останніх 10-15 років розвивалося в цілому успішно. Правда, цей процес не був відзначений скільки-небудь значними проривами в двосторонніх відносинах в політичній і економічній сферах. Попереднє найвище керівництво не вважало за Китай «пріоритетом номер один» серед країн Східної Азії, віддаючи перевагу активізації політичних контактів з «чисто ринковими державами» - Японією і Республікою Кореєю, куди і здійснювало свої візити.

Крім того, євроатлантична стратегія офіційного Києва не сприяла розширенню і поглибленню співпраці з дванадцятьма економіками Східної і Південної Азії (крім трьох названих вище - Монголія, Тайвань, В'єтнам, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Індонезія, Індія). На них в той період доводилося не більше 15% загального зовнішньоторговельного обороту України, яка саме тоді стала втрачати динаміку і якісні параметри розвитку торгово-економічних відносин з країнами регіону, і перш за все зі своїм головним партнером - Китаєм.

Нове керівництво, за словами глави МЗС Костянтина Грищенка, «ввело Китай в число пріоритетних напрямків зовнішньої політики, розглядаючи співпрацю з ним як один з визначальних факторів успішної модернізації національної економіки». Сьогодні КНР входить в п'ятірку найбільших торгових партнерів нашої країни, займає третю позицію за обсягом експортних поставок і п'яту - по імпорту. У кризовий 2009 р вдалося збільшити товарний експорт до Китаю майже в 2,5 рази в порівнянні з 2008-м і довести його до 1,4 млрд. Дол. Проте імпорт з КНР в той же період скоротився майже наполовину - до 2,7 млрд. дол. Таким чином, при товарообігу 4,1 млрд. дол. негативне сальдо в нашій торгівлі з Китаєм склало близько 1,3 млрд. дол.

Левову частку - 76,8% - українського експорту в Китай складають мінерали, далі йдуть хімічна продукція - 9,3%, метали і металовироби - 4,1%. Китай експортує до нас переважно машини, промислове та електротехнічне обладнання, текстиль та засоби наземного транспорту. Тобто в торгівлі з ним наша країна виступає головним чином як постачальник сировини та сировинних матеріалів. Така ситуація склалася, по-перше, в результаті орієнтації китайського ринку на самозабезпечення і стимулювання внутрішнього виробника, а по-друге - як наслідок вкрай слабкого присутності українського бізнесу в КНР і нестачі його системної підтримки на державному рівні.

Що стосується українсько-китайської інвестиційної співпраці, то воно не відповідає ні колосальним можливостям Китаю, ні потребам України. Загальний обсяг інвестицій з КНР в нашу економіку ледь перевищує 20 млн. Дол.

Ми зацікавлені в тому, щоб максимально використовувати китайський ринок для експорту як традиційних, так і нових промислових товарів і технологій, а також активізувати інвестиційну діяльність для модернізації своєї економічної інфраструктури. У зв'язку з цим особливе значення надається співпраці в космічній та авіабудівній галузі, яке розвивається на основі підписаного в 1995 р міжурядової угоди про співробітництво у сфері дослідження та використання космічного простору в мирних цілях, а також на базі відповідних довгострокових планів. План на 2006-2010 рр. включав 29 двосторонніх проектів. Під час візиту Віктора Януковича підписано Програму українсько-китайського співробітництва в космічній сфері на 2011-2015 рр., Яка передбачає більш 50 спільних проектів. Крім того, з метою розвитку двостороннього співробітництва в сфері енергетики укладені кілька інвестиційних угод.

Під час відвідування Януковичем Шанхая і Спеціального адміністративного району КНР Сянгана (Гонконг) сторони домовилися про співпрацю в такий структуроутворюючої області, як створення транспортних коридорів і перевалочних транспортних вузлів для перевезення товарів з Китаю та інших країн Азії в Європу. В цьому плані дуже актуальні ініціативи України щодо залучення китайської сторони до участі в спорудженні транспортних інфраструктурних об'єктів в рамках підготовки до Євро-2012. Такі домовленості були досягнуті раніше в ході візитів в Україну представників державних і комерційних інвестиційних структур КНР.

Великої уваги заслуговує питання про розвиток міждержавного співробітництва в науково-й військово-технічній сферах. Перше з цих напрямків особливо важливо для Китаю: його «перехідна» економіка відчуває дефіцит високих технологій і фундаментальних наукових розробок. Для України завдання полягає в тому, щоб з прибутком для себе забезпечити такі потреби Китаю, зберігши при цьому права на власні розробки в рамках двосторонньої Угоди про співробітництво в сфері інтелектуальної власності.

Другий напрямок як специфічна сфера співпраці пов'язане з цілою низкою міжнародно-політичних аспектів, і до його реалізації потрібен зважений підхід. Позиціонуючи себе як «відповідальної розвивається великої держави», КНР намагається привести свої зрослі економічні можливості у відповідність з військовим потенціалом.

Україна як виробник продукції оборонно-промислового комплексу співпрацює з Китаєм, що здійснює програму модернізації збройних сил, на договірній основі. Пекін, активно працюючи над створенням «сильного і конкурентоспроможного флоту», набуваючи і виробляючи бойові літаки, потребує при цьому в озброєннях нового покоління.

Всесвітня виставка Експо-2010 в Шанхаї, яку відвідав Віктор Янукович, показала, що в інноваційній сфері і в «економіці знань» наша країна серйозно відстає від розвинених держав, в тому числі азіатських. Щоб експортувати сучасну військову продукцію в Китай і інші країни регіону, потрібно якомога швидше подолати це відставання.

Однак при всіх проблемних моментах у розвитку відносин між Україною та КНР економічне співробітництво було і залишається головним пріоритетом для обох країн. Ні зазначені вище відмінності в соціально-політичних параметрах, ні асиметрія в торгово-економічних відносинах не можуть стати перешкодою на шляху розвитку взаємовигідного співробітництва. Обидві держави бачать один в одному, хоча і з різної висоти і, можливо, керуючись неоднаковими мотивами, ділових партнерів.

Вересневий візит став своєрідним проривом у двосторонніх відносинах, а одночасно - відкриттям «нової Азії» і нетрадиційних можливостей співпраці з її новим економічним лідером. В результаті істотно активізувався міждержавний політичний діалог на вищому рівні, що при відповідних умовах дозволить вивести українсько-китайські відносини на рівень стратегічного партнерства. Зроблено важливий крок на шляху до такого партнерства на двосторонній основі і в рамках євразійського міжрегіонального співробітництва. Логічно припустити, що наступним кроком може стати участь України в Шанхайській організації співробітництва (ШОС), що представляє собою (за своїми завданнями і функціями) своєчасний і досить ефективну відповідь на виклики XXI століття.

Китайський фактор в економічному інтер'єрі

У 2008 р Національна розвідувальна рада США опублікував аналітичну доповідь «Глобальні зміни світу - 2025». Зростання китайського сукупного потенціалу розглядається в ньому як найбільш важливе і складне явище сучасності, результатом якого стане «перетворення Китаю в новий полюс світового порядку».

Феноменально стабільний і високий рівень приросту ВВП Китаю, який демонструють вже три десятиліття поспіль, - саме цим обумовлений зростання впливу КНР на світову економіку і процес формування нового міжнародного порядку. Економічне піднесення почався з того, що завдання почетверити ВВП за 20 років, поставлена ​​батьком китайської перебудови Ден Сяопіном, виявилася здійсненним. На наступному етапі, відповідно до Перспективно-цільовою програмою до 2010 року, вирішувалося завдання подвоїти ВВП до 2010 р в порівнянні з 2000-м. Зараз намічено почетверити ВВП до 2020 р в порівнянні з попереднім десятиліттям «наздоганяючого розвитку».

На період 11-ї п'ятирічки (2006-2011 рр.) І аж до 2020 р заплановані досить помірні для сучасного Китаю середньорічні темпи приросту ВВП - відповідно 7,5 і 6,5%. За даними Інституту економіки РАН, подібні темпи дозволять КНР стати світовим лідером за абсолютними розмірами ВВП, випередивши США.

Чи не суперечать цим прогнозам і оцінки ряду західних дослідницьких центрів. Так, експерти Фонду Карнегі вважають, що до 2035 р китайська економіка вийде на перше місце в світі, перевершивши американську як мінімум удвічі; ВВП Китаю складе 82 трлн. дол. проти 44 трлн. у США. У підсумку відбудеться серйозна перебудова світової економічної і валютно-фінансової системи, в якій США доведеться грати підпорядковану роль.

Розглядаючи економічні аспекти китайського фактора, внесемо деяку ясність в питання про специфіку обчислення ВВП в КНР і його коригування. Країна стала приводити свою статистику у відповідність з міжнародними стандартами в початковий період реалізації стратегії «чотирьох модернізацій». До того тут для розрахунку балансу народного господарства застосовували систему матеріального виробництва (СМП), при якій вся сфера послуг (т. Е. Нематеріальне виробництво) залишалася «за бортом».

У 1985 р Головне статуправління (ГСУ) КНР внесло пропозицію про врахування третинного сектору (сфера послуг) на національному та провінційному рівнях. У 1988-му показник ВВП вперше включили в «Статистичний щорічник», а в 1992 р - нарівні з національним доходом обрали найважливішим показником держстатистики.

Наступного року була введена статистична система обліку за стандартом СНР-93 (Система національних рахунків ООН 1993 г.), проведений перепис третинного сектору економіки - і Китай остаточно відмовився від СМП.

Для забезпечення повноцінної статистики ВВП коректували тричі. Скоригований показник ВВП істотно збільшився за рахунок таких галузей сфери послуг, як будівництво, транспорт, зв'язок, оптова і роздрібна торгівля, ресторанне обслуговування та нерухомість.

З приводу справжніх розмірів і реальної динаміки приросту китайського ВВП є різні думки. Справа в тому, що статслужби КНР публікує дані про ВВП в національній валюті - юані, обмінний курс якого, як вважають західні фахівці, штучно занижується Пекіном. Крім того, існує методика обчислення ВВП (в тому числі і на душу населення), що не відповідає офіційним обмінним курсом валют, а за паритетною купівельною спроможністю (ПКС). Найбільш складний розрахунок ВВП на душу населення за системою ППС, якщо валютний курс визначається на основі зіставлення купівельної спроможності валют стосовно споживчому кошику товарів і послуг двох або декількох країн.

У різні періоди в рамках дослідницьких програм Світового банку (СБ) проводилися розрахунки ВВП Китаю за ПКС, в яких дані про співвідношення юаня і американського долара суттєво різнилися. Так, на початку 90-х 1 дол. Дорівнював 1,2 юаня; в 2001 р - 1,9 юаня при офіційному курсі відповідно 1: 4,7 і 1: 8,2. В результаті останніх перерахунків курс юаня по системі ППС був знижений до чотирьох за 1 дол.

Однак за деякими даними 1 юань по ППС коштує не менше 50 центів. Виходить, що Китай за обсягом ВВП за ПКС (і по ВВП на душу населення) займає значно вищий щабель, ніж якби перерахунок був зроблений за офіційним курсом. У 2005-му КНР відмовилася від прив'язки юаня до долара, підняла курс на 2% і перейшла до використання так званої «бівалютного кошика».

Згідно з офіційною статистикою, за 1993-2009 рр. зростання ВВП склав приблизно 290%, а середньорічні темпи приросту ВВП перевищили 10%. Незалежно від того, завищені ці показники або, навпаки, занижені (щоб приховати рівень «тіньової економіки»), прогресуюче розвиток КНР - очевидний факт.

Обсяги ВВП за відповідний період згідно з даними ГСУ Китаю і в доларовому еквіваленті наведені в таблиці.

Згідно з даними британського журналу The Economist, в 2005 р Китай за обсягом ВВП (за ПКС) займав 6-е місце, а за розміром на душу населення - 74-е в ряду 111 країн світу. Т. е. Рівень життя в країні істотно нижче її економічного потенціалу.

У 2009-2010 рр. світова економічна рейтинг КНР значно підвищився. По-перше, на хвилі подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи країна за обсягом ВВП вийшла на друге місце в світі, випередивши Японію, ВВП якої в 2009-му зменшився майже на 5%. По-друге, фактично стала найбільшою промисловою державою світу: на частку промислового виробництва доводиться тут не менше 50% ВВП, т. Е. Близько 2,5 трлн. дол. У США цей показник нижчий - менше 2 трлн. дол. (правда, населення США майже в п'ять разів менше китайського). По-третє, Китай став найбільшим експортером, перевершивши Німеччину.

Завдання і проблеми економічного росту в КНР

Перетворення Китаю в другу економічну державу світу при наявності цілого ряду невирішених соціально-економічних та управлінських проблем зажадало від китайського керівництва прийняття принципово нових рішень в національному масштабі.

На XVI (2002 г.) з'їзді КПК було висунуто положення про необхідність змістити акцент економічної політики з економічного зростання на підвищення добробуту громадян. Керівництво Китаю стало вселяти населенню: «людина в основі всього», завдання першорядної важливості - не "однобока гонитва за зростанням», а забезпечення його якості. Виходячи з цього скорегували індикативні темпи приросту ВВП, зафіксувавши їх на рівні 7,5% замість колишніх 10%.

Подальші зміни були внесені в плани довгострокового розвитку економіки на XVII (2007 г.) з'їзді КПК.

Положення, що стосуються основних напрямків розвитку КНР, відбили, з одного боку, чисто китайський державний підхід до соціально-економічного розвитку країни, з іншого - розуміння необхідності змінити ситуацію в бік підвищення добробуту народу, яке і вибрано керівництвом КНР в якості орієнтира і критерію на тривалу перспективу.

Вирішення цього завдання пов'язане з громадською модернізацією, ліквідацією злиднів, забезпеченням найбідніших верств населення необхідним для життя, з досягненням рівня «загальної середньої заможності». При збереженні даного курсу - з урахуванням кількості і масштабу проблем - учетверение ВВП до 2020 р видається проблематичним. Згідно з офіційною статистикою, за межею бідності (за національними стандартами - 668 юанів на рік, тоді як за стандартами СБ - 781 юань, або 1 дол. В день по ППС) знаходяться близько 25 млн. Жителів сільських районів - менше 2% населення. За даними Азіатського банку розвитку, частка бідного населення в КНР - 10-12%.

Одна з проблем Китаю - величезна міграція з сільських районів в міста. За оцінками західних фахівців, тут за останні два десятиліття переселилися в міста в пошуках роботи до 300 млн. Селян. Це прискорило урбанізацію з усіма негативними наслідками.

Чи не Менш доладна проблема старіння населення, а значить, майбутнього Зменшення чісельності РОБОЧОЇ сили з Додатковий навантаженості на держбюджет. За Деяк оцінкамі, до 2025 р в Китаї буде около 400 млн. Пенсіонерів. Нінішні спріятліві умови станут погіршуватіся примерно з 2015 го, коли почнет різке зниженя Частки ПРАЦЕЗДАТНИХ. Віддавши перевагу політиці скорочення зростання населення, керівництво тим самим прискорило цей процес.

Ще одна негативна тенденція в демографічній ситуації (також побічний ефект курсу на обмеження народжуваності) - гендерний дисбаланс: на світ з'являється значно більше хлопчиків, ніж дівчаток.

За цих обставин перед китайською державою стоїть непросте завдання - не тільки зберегти стабільний економічний розвиток, а й забезпечити його високу якість, не стаючи при цьому «заручником» високих темпів зростання ВВП.

Співпраця в геополітичному контексті

Безумовно, географічна віддаленість, непорівнянні за масштабами економічні параметри і різні соціокультурні характеристики двох країн так чи інакше впливають і будуть впливати на розвиток українсько-китайських міждержавних відносин. Сучасний Китай, будучи одним з центрів сили, знаходиться між іншими полюсами світової політики - Європейським Союзом, США, Японією і Росією. У цьому міжнародному «сузір'ї» Китай має можливості стати «зіркою першої величини».

Країни «великої вісімки» на практиці демонструють зацікавленість у співпраці з Китаєм на двосторонній і багатосторонній основі - як в області економіки, так і в сфері безпеки.

Середні і малі країни проявляють толерантність по відношенню до зовнішньої політики Піднебесної і привчаються до думки про те, що її економічний підйом приносить їм значні вигоди. У всякому разі, жодна азіатська країна не ризикне сьогодні підтримувати антикитайські дії, від кого б такі не виходили. Прагматичний курс Китаю на розвиток глобального партнерства за великим рахунком влаштовує всіх.

У світовому науковому співтоваристві домінує думка, що не треба боятися комплексної потужності Китаю і слід пристосовуватися до зростання його впливу. Такої ж позиції дотримується і президент США Барак Обама, який в кінці минулого року на саміті організації країн Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) в Сінгапурі назвав себе «тихоокеанським президентом» і заявив, що «підйом і розквіт сильного Китаю може стати джерелом могутності всього співдружності націй ».

До України, яка в силу різних причин не прагне грати роль регіонального лідера і тим більше гегемона, ці трансформації китайського фактора мають лише опосередковане відношення. Позиції України і КНР з багатьох міжнародних питань близькі або збігаються.

Обидві країни дотримуються принципу позаблокової політики та демонструють відсутність прагнення використовувати силу для врегулювання міжнародних конфліктів. Без'ядерний статус України при тому, що Китай як ядерна держава виступає в ролі гаранта її безпеки, також сприяє зміцненню взаємної довіри.

Свої відносини з КНР Україна будує самостійно, без оглядки на своїх стратегічних партнерів, будь то США, Росія чи ЄС. Немає сумнівів, що миролюбна зовнішня політика нашої країни і її послідовна орієнтація на дотримання національних інтересів, в тому числі і стосовно до співпраці з Китаєм, буде приносити свої плоди.

Завкафедрою глобальних і регіональних систем
Дипломатичної академії України при МЗС,
доктор політичних наук, професор

Шановні читачі, PDF-версію статті можна скачати тут ...