Корін Зарзаваджян - театральна актриса, а її брат Рішар - журналіст телеканалу France 2. У жодного з них раніше і в думках не було написати книгу. Але одного разу Корін виявила старовинну скриню, який вона роками зберігала у себе вдома. У ньому залежалися дитячі іграшки, листи, а на дні - шкільний зошит оранжевого кольору. У ній Корін і Рішар дізналися почерк своєї матері. На першій сторінці вона написала кілька афоризмів по-французьки, а найголовніший виділила червоним кольором: «Все, що сказано за столом, зберігається в складках складеної скатертини».
Помаранчева зошит неспроста виявилася в старовинному скрині. Для Зарзаваджян берегти сімейні традиції - значить вижити. Адже предки Корін і Рішара втекли з Османської імперії рятуючись від геноциду і оселилися у Франції. Стати французами, зберігши свою ідентичність, було головним завданням багатьох вірменських біженців та їхніх нащадків. Корін і Рішара, які кинули виклик асиміляції, вдалося це зробити в тому числі завдяки цій «помаранчевої зошити».
Кухня - сполучна ланка, а Вірменія - спільний знаменник
Рішар і Корін Зарзаваджян
Виявивши зошит, брат і сестра вирішили «розсекретити тайник» і поділитися своїм сімейним спадщиною, написавши книгу.
«Мама записувала ці рецепти не просто з метою зберегти їх, але і для того, щоб передати майбутнім поколінням традиції тисячолітньої давності, - говорить Корін. - Коли ми їх виявили, для нас відразу ж стало очевидно, що ми повинні поділитися цими рецептами. Адже ділитися з іншими - це основа, ДНК вірменської кухні. Вірменська їжа призначена не для того, щоб їсти, а щоб їсти в компанії. Соціальний момент дуже важливий ».
«Наші батьки були французами, але в той же час не забували свої вірменське коріння. У нас були традиції, ми говорили вірменською, а кухня для нас була свого роду сполучною ланкою між різними поколіннями. Вірменська їжа для нас завжди була святом. За допомогою цієї книги ми не просто спробували вирішити сімейне питання (зберегти спадщину - RFI), але й ознайомити читача з цією кухнею », - говорить Рішар Зарзаваджян.
За останні кілька десятиліть у Франції було видано близько десятка книг про вірменській кухні. У більшості випадків їх авторами були вірмени з діаспори, які з незалежної, а вже тим більше з радянської Вірменією не мали майже ніякого зв'язку. Називали вони свої книги «Вірменська кухня», «Вірменська їжа», «Вірменські рецепти». Але для Рішара і Корін було важливо, щоб в назву їх кулінарної книги з'явилася Вірменія, хоча і самі вони народилися і виросли у Франції.
«Це не означає, що мова йде про кухню цієї країни. У цій книзі можна знайти не тільки страви, які прийнято готувати в Вірменії, але і у вірменській діаспорі в Аргентині, США і т. Д. Просто Вірменія - наш спільний знаменник », - підкреслює Рішар.
Нова вірменська кухня існує
«Зроби зі своєї тарілки найкращі ліки», - згадує слова свого дідуся Корін. Послухавши поради своїх предків, брат і сестра в процесі написання книги не тільки віддали данину традиціям, але ще і «оздоровили» старовинні вірменські рецепти, хоча, як зазначає Корін, вірменська кухня шанобливо ставиться до природи, адже «вірмени досі їдять по сезону ».
«Нам важливо було точно перерахувати інгредієнти і спосіб приготування страв, але в той же час ми усвідомлено внесли зміни. Деякі рецепти ми зробили простими, а страви менш жирними. Для нас це було очевидно, тому що цього вимагає сучасний спосіб життя. Наші предки, особливо ті, які жили в гірській місцевості, займалися важкою фізичною працею, їм потрібна була калорійна їжа. Але ми живемо зовсім в інших умовах », - пояснює Корін.
У цій книзі можна знайти не тільки страви, які прийнято готувати в Вірменії, але і у вірменській діаспорі Аргентини, США ... »
«Надмірна чуттєвість, багато всього жирного, солодкого, багато любові ... У XX столітті східна кухня змогла слідувати моді" лайт ". Нова вірменська кухня існує, і ця книга - яскраве тому підтвердження», - пише в передмові французький музикант вірменського походження Андре Манукян. У книзі зібрані історії, рецепти, гарні ілюстрації страв і навіть архівні фотографії сімейних застіль.
«Ми цілий рік писали цю книгу. Найскладніше було добитися від моєї матері точних пропорцій. Коли я питала, скільки інгредієнтів потрібно, вона відповідала: стільки того, стільки цього ... Нам довелося експериментувати, готувати багато для друзів, щоб перевести з "маминого окоміру" в цифри », - згадує Корін.
У цієї книги є й інша назва «Рецепти нашого дитинства від мами Жаклін». Правда, так називають її тільки Рішар і Корін. В зошит хранителька вогнища вписувала не просто назви вірменських страв, вона ще й уточнювала: «улюблене блюдо Раффі (старшого брата Рішара і Корін - RFI)». Ці рядки, що з'явилися в книзі своїх дітей, Жаклін Зарзаваджян так і не побачила - вона померла за два тижні до виходу в світ «Рецептів Вірменії».
джерело
