Зміст внутрішньофірмового планування як функції управління промисловим підприємством полягає в обгрунтованому визначенні головних напрямків і пропорцій розвитку виробництва з урахуванням матеріальних джерел його забезпечення і попиту ринку. Сутність планування проявляється в конкретизації цілей розвитку підприємства і кожного підрозділу на встановлений період часу; визначенні господарських завдань, засобів їх досягнення, термінів і послідовності реалізації; виявленні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, необхідних для вирішення поставлених завдань.
Таким чином, призначення планування як функції управління полягає в прагненні завчасно врахувати по можливості всі внутрішні і зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і розвитку підприємств. Воно передбачає розробку комплексу заходів, які визначають послідовність досягнення конкретних цілей з урахуванням можливостей найбільш ефективного використання ресурсів кожним виробничим підрозділом і всім підприємством. Тому планування покликане забезпечити взаємоув'язки між окремими структурними підрозділами підприємства, що здійснюють весь технологічний ланцюжок: наукові дослідження і розробки, виробництво і збут. Ця діяльність опирається на виявлення та прогнозування споживчого попиту, аналіз і оцінку наявних ресурсів і перспектив розвитку господарської кон'юнктури. Звідси випливає необхідність ув'язування планування з маркетингом та контролем з метою постійного коригування показників виробництва і збуту слідом за змінами попиту на ринку.
Потреба в плануванні на сучасних підприємствах випливає з величезних розмірів усуспільнення виробництва, його спеціалізації та кооперування, наявності численних структурних підрозділів в рамках підприємства, тісних зв'язків з постачальниками сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, включених в єдиний технологічний процес, а також з вимог науково-технічного прогресу - швидко враховувати і освоювати новітні досягнення науки і техніки. У цьому ж напрямку діє і такий чинник, як прагнення підприємств підпорядкувати собі ринок, посилити свій вплив на формування споживчого ринкового попиту.
Планування покликане пов'язати діяльність всіх підрозділів, підпорядкувавши її єдиній стратегії розвитку. Внутріфірмове планування в рамках підприємства охоплює як поточне, так і перспективне планування, здійснюване у вигляді прогнозування і програмування. Якщо перспективне планування покликане визначити загальні стратегічні цілі та напрямки розвитку підприємства, необхідні для цього ресурси та етапи рішення поставлених завдань, то розроблювані на його основі поточні плани орієнтовані на фактичне досягнення намічених цілей виходячи з конкретних умов і стану ринку на кожному даному етапі розвитку. Тому поточні плани доповнюють, розвивають і коректують перспективні напрямки розвитку з урахуванням конкретної обстановки.
1.
Об'єктивна можливість і необхідність виникнення стратегічного менеджменту
Стратегічний менеджмент - це діяльність по економічно ефективному досягненню перспективних цілей підприємства на основі утримання конкурентних переваг та адекватного реагування на зміни зовнішнього середовища.
Розглянемо історію виникнення поняття «стратегічний менеджмент» в науці управління.
Слова «менеджер» і «менеджмент» вживалися в англійській мові ще в минулому столітті. Але лише до другої чверті XX в. вони поступово починають набувати певне значення, відповідно до якого менеджером є людина, організуючий конкретну роботу, керуючись сучасними методами.
В літературі менеджмент визначається як управління виробництвом, система методів, принципів, засобів і форм управління, розроблених і вживаних в розвинених країнах для підвищення ефективності виробництва або іншої суспільної діяльності.
У зв'язку з цим виникає питання: чи є для нас необхідність не тільки вивчати, а й взагалі вживати поняття «менеджмент», якщо в російській мові існує термін «управління», а проблеми управління виробництвом досить повно розкриті у вітчизняній літературі. Дійсно, ці поняття здаються ідентичними, але в силу історичних, політичних та інших причин їх сутність далеко не однакова.
Більш глибоке вивчення менеджменту призводить до розуміння основного відмінності. Воно полягає насамперед у тому, що в умовах адміністративно-господарської системи практично до 90-х років керівництво в нашій країні було підпорядковане плану, часто на шкоду не тільки задоволенню потреб людей, а й ефективності виробництва, що в кінцевому підсумку зумовлювало збільшення будь-яку ціну випуску продукції, обмеження ініціативи виробників, низьку зацікавленість в результатах реалізації та інші негативні наслідки.
Спостерігався принципово різний підхід до умов соціалістичного і капіталістичного виробництва. А різні умови виробництва припускали і різні підходи до управління (див. Табл. 1).
Таблиця 1
Два типу підприємств і дійсні обмеження
Обмежують умови Підприємство в умовах ринкової економіки Підприємство в умовах директивно-планової економіки
1. Ресурсні обмеження Рідко бувають ефективними Майже завжди ефективні, більш вузькі, ніж обмеження, обумовлені попитом
2. Обмеження, обумовлені попитом Майже завжди ефективні Рідко бувають ефективними
3. Бюджетні обмеження Жорсткі М'які 4. Виробничий план Автономний, формується підприємством самостійно. Встановлюється на рівні обмежень, обумовлених попитом, і не досягає межі ресурсних обмежень Директивний, пропонується вищестоящими організаціями. Встановлюється на рівні ресурсних обмежень і не досягає межі обмежень, обумовлених попитом
У директивно-плановій економіці управління орієнтувалося нема на споживача і, в кінцевому результаті, нема на ефективність і прибуток, що в ідеальному випадку один і той же, а на вище керівництво і зумовлювалося самою сутністю бюрократичної командної системи.
В силу цього щось справді цінне, чого досягла вітчизняна управлінська думка, багато в чому залишилося лише теорією, в кращому випадку - предметом вивчення, але не практичного застосування. Перехід до ринкової економіки виявив неприйнятність діяла системи управління для нових умов господарювання, фактично застав вітчизняних керівників зненацька. Виникла необхідність принципово нового підходу до управління, що і змусило звернутися до багатого закордонного досвіду в цій галузі, іншими словами - до менеджменту.
Однак такий підхід не заперечує повністю директиву планування, оскільки управління підприємством без урахування прогнозу стану ринку, без планування виробничо-комерційної діяльності підприємства, планування збуту продукції і витрат зводить ефективність діяльності до мінімуму. Під час переходу нашої країни до ринкової економіки видозмінюються багато економічні категорії, зокрема планування діяльності підприємства. безпосередньо планування як функція підприємства залишається, але при цьому його кінцева мета, види і методи істотно змінюються. Так, сама категорія «планування» переростає в категорію «стратегічний менеджмент». Та й саме планування виробничої діяльності виходить на принципово новий рівень. Якщо при соціалістичній економіці планування діяльності підприємства було формальним і зводилося до вказівкою «зверху» конкретних цифр економічних показників, які необхідно було досягти до кінця року, п'ятирічки і т.д., то зараз, в умовах ринкової економіки, стратегічний менеджмент став однією з найважливіших економічних категорій з точки зору практичної діяльності підприємства. Відділ стратегічного менеджменту займається розробкою стратегії функціонування підприємства в складних, постійно мінливих умовах ринку. Кінцевою ж метою стратегічного менеджменту стає отримання максимального прибутку при мінімальних витратах.
Вся історія розвитку менеджменту була пов'язана з двома підходами до управління: перший з них акцентував увагу на управлінні операціями (технічною стороною виробничого процесу), інший - на управлінні трудовими ресурсами, віддаючи пріоритет психологічним факторам, мотивації та стимулювання людської діяльності. Стратегічний менеджмент пов'язаний в свою чергу з наступними підходами до планування: планування виробничо-комерційної діяльності підприємства на мікроекономічному рівні, планування витрат виробництва, планування прибутку, планування потреби виробничих ресурсів, планування збуту продукції.
З початку століття (тобто з моменту зародження теорії управління) і до 60-х років принципи управління і планування будувалися по закритому типу. Інакше кажучи, керівників мало цікавили проблеми, що виникають за межами підприємств, а саме: конкуренція, питання збуту та інші зовнішні проблеми. Робота підприємств розглядалася з точки зору закритої системи. На таких принципах варіювалася до теперішнього часу управлінська діяльність і в нашій країні. Все управління в масштабах підприємства в даному випадку здебільшого зводиться до оперативного регулювання його внутрішньої діяльності без орієнтації на зовнішні зміни.
Лише з розвитком суспільства, ускладненням продукції, що випускається, зростанням наукомістких виробництв управлінська наука стала підходити до вирішення виникаючих проблем виходячи з тієї обставини, що діяльність підприємства багато в чому обумовлена зовнішнім середовищем.
Відбувається еволюція і в іншому напрямку - від раціонального фактора до соціального. Раціональний (механічний) фактор передбачає досягнення конкретних цілей, перш за все максимізацію прибутку. Виходячи з цього будується вся робота організації.
Однак у своєму розвитку управлінська думка прийшла до розуміння того, що отримання максимального прибутку можливо лише при збігу інтересів і цілей підприємства з інтересами виконавців, тобто робітників і службовців, що, в свою чергу, призвело до зміщення від принципів раціоналізму в бік орієнтації на людський фактор.
Далі, в 40-50-і роки, в великих західних фірмах з'являється відділ фінансового планування, що займається поточним плануванням виробничо-господарської діяльності. Планування в таких фірмах обмежувалося складанням регулярних фінансових кошторисів за статтями витрат на різні цілі. Пізніше, в 50-60-і роки, фірми стали виконувати нову функцію: планування, спрямоване не у всередину фірми, а поза нею, тобто в економічне, науково-технічне, соціально-політичне оточення. З'являються нові економічні категорії, такі, як довгострокове планування, ковзне планування, стратегічне планування.
70-90-і роки: вдосконалення планування на початку 70-х років виражається в створенні принципів і методології стратегічного менеджменту. Система стратегічного управління передбачає:
Виділення ресурсів фірми під стратегічні цілі.
Створення центрів керівництва, систематизованих за програмними цілями.
Оцінку і стимулювання діяльності підрозділів.
