При розгляді банківських суперечок необхідно відзначити, що головним нормативно-правовим актом, на основі якого регулюються правовідносини щодо стягнення заборгованості з громадян РК і звернення стягнення на їх заставне нерухоме майно, є Конституція РК.
Банківська діяльність, складова основи економічної діяльності РК, володіє владними повноваженнями по поверненню позикових коштів по відношенню до фізичних осіб, в зв'язку з чим не може не зачіпати засадничі конституційні права і свободи громадян. Далі по ієрархії йдуть Цивільний кодекс РК, закони РК «Про банки і банківську діяльність», «Про іпотеку нерухомого майна», «Про оціночної діяльності», «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно» та ін.
Про стягнення заборгованості
Відповідно до вимог п. 1 ст. 727 ЦК за договором банківського позики Займодатель зобов'язується передати гроші позичальнику на умовах платності, терміновості і поворотності. Особливості договору банківської позики докладно регламентовані в ст. 728 ГК РК. Таким чином, передбачається, що при належному виконанні сторонами укладених договорів банківського позики, у сторін не повинно виникати проблемних питань щодо повернення предмета позики. Однак, як показує практика розгляду таких спорів у судах Астани, причина суперечок до банальності проста: грошові кошти беруться чужі, а віддавати доводиться свої. Як випливає з розглянутих справ, громадяни, користуючись доступністю і легкістю в отриманні кредитних коштів, охоче беруть у всіляких банках значні грошові суми, які перевершують матеріальні можливості по їх поверненню.
При цьому відповідно до умов банківської позики, укладають договори про заставу нерухомого майна, у вигляді житлових і нежитлових приміщень, різних об'єктів виробничого призначення. На практиці, цим майном, як правило, є єдине житло сім'ї позичальника. Згодом через виходу позичальника на прострочення повернення при невиконанні чи неналежному виконанні останнім своїх зобов'язань за умовами договору та в силу п. 3 ст. 722 ГК РК, у банку виникає законне право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення позики. Крім того, банк відповідно до умов договору, має право звернути стягнення на заставне майно, як у позасудовому, так і в судовому порядку.
У таких випадках, як правило, до позичальників заднім числом повертається здорове осмислення можливості настання несприятливих матеріальних наслідків. При оскарженні банківських позовів про стягнення заборгованості, у відповідачів, як правило, необгрунтовано виникають претензії до банків за розрахунками заборгованості, в основному в частині нарахування винагороди. У переважній більшості випадків цією обставиною пояснюється невизнання позовів банку в частині стягнень винагороди. З посиланням на свої матеріальні труднощі і положення ст. 364 Цивільного кодексу РК про вини кредитора відповідачі в переважній більшості випадків необгрунтовано вимагають від суду звільнити їх від обов'язку щодо належного виконання договорів банківської позики в частині заборгованості по винагороді.
В обгрунтування цього висловлюється думка про сумнівність вимог про дострокове повернення всієї суми, що залишилася предмета позики разом з винагородою, оскільки, мовляв, така практика суперечить вимогам ст.ст. 317, 321 ЦК і нормам Закону РК «Про виконавче провадження і статус судових виконавців», що регулюють способи і черговість звернення стягнення на майно. Висуваються й інші надумані заперечення, однак для боржника мета одна - відстрочити офіційну примусову процедуру стягнення заборгованості. Вважаю, що подібні судження не є безперечними і не сприяють зміцненню склалася фінансової грошово-кредитної системи держави, оскільки відповідно до вимог ст.ст.272, 273, 380, 715, 728 ЦК РК і відповідно до закону РК «Про банки і банківської діяльності в Республіці Казахстан », одностороння відмова від виконання зобов'язань за договором або одностороння зміна його умов згідно із законом не допускаються. Доступність і простота механізму, пропонованого банком в укладенні договору позики, зовсім не означає необов'язковість виконання його умов. Як правило, значна частина подібних позовів банків до позичальників задовольняється судами в повному обсязі, оскільки для цього є всі встановлені законом підстави.
У справах позичальників
Поряд з викладеним, слід зазначити, що в окремих випадках доводи позичальників про необгрунтованість та необ'єктивності нарахувань по заборгованості (особливо по винагороді і, відповідно, по неустойку) знаходять в судовому засіданні незаперечна підтвердження. Так, наприклад, 8 січня 2006 року АТ «Казкоммерцбанк» і позичальник А. уклали кредитний договір, згідно з яким А. було надано позичку в розмірі 4 906 501 тенге строком до 26 грудня 2033 року зі ставкою винагороди за користування позикою в розмірі 12, 75 відсотка річних на умовах терміновості, забезпеченості, платності і зворотності.
Позика був виданий для оплати вартості однокімнатної квартири по дольовій будівництва. В забезпечення належного виконання кредиту відповідач за договором застави надав банку право майнової вимоги даної квартири після закінчення будівництва. Однак через неналежного виконання договору відповідачем з жовтня 2008 року утворилася заборгованість в сумі 5 216 679 тенге, в тому числі прострочений основний борг в сумі 4 864 225 тенге, прострочене винагороду в сумі 325 152 тенге, пеня 30 000 тенге. З огляду на ці обставини, з метою відновлення предмета позики, а саме повернення грошових коштів, спрямованих на оплату будівництва, банк рішенням суду розірвав договір пайового будівництва відповідача із забудовником. І 15 червня 2009 офіційно повідомив про це відповідача.
Але, незважаючи на цю обставину, продовжував нараховувати відсоткову винагороду. Потім у зв'язку із закінченням будівництва і передачею квартири відповідачу в жовтні 2012 року банк оголосив відповідача про анулювання угоди про розірвання договору та на початку 2013 року пред'явив позов про стягнення заборгованості, розрахованої до січня 2013 року в сумі 9 236 114 тенге, в тому числі прострочений основний борг в колишньої сумі 4 864 225 тенге, прострочене винагороду в сумі 2 584 128 тенге і пені 1 787 760 тенге, тобто заборгованість зросла за рахунок нарахувань відсотків по винагороді і пені за період в 1531 день, коли договір пайової строї тва було розірвано з ініціативи банку. Очевидно, що розрахунки по винагороді не відповідали обставинам, приведені не правильно, оскільки відповідно до вимог ст. 718 ГК винагорода виплачується позичальником за користування позикою відповідно до умов договору. Незважаючи на це, рішенням Алматинского районного суду м Астани від 18 квітня 2013 року позов банку було задоволено в повному обсязі. Дане рішення постановами апеляційної та касаційної інстанцій залишено без зміни.
При новому розгляді справи
25 лютого 2014 року постановою наглядової судової колегії в цивільних та адміністративних справах Верховного Суду РК, все раніше відбулися у справі судові акти були скасовані з направленням на новий розгляд в апеляційну інстанцію в зв'язку з неправильною оцінкою обставин справи, а саме дій банку за непрямим збільшення збитків позичальника. При новому розгляді 26 серпня 2014 року позов було задоволено частково шляхом зниження стягнення заборгованості з пені відповідно до вимог ст. 297 ГК РК з 1 787 760 тенге до 178 776 тенге, таким чином, суд знизив суму позову з 9 236 114 тенге до 7 358 011 тенге, при цьому, як і раніше, не входячи в обговорення правильності нарахувань по винагороді за період, коли договір був розірваний. Хоча це однозначно раніше було відзначено в мотивувальній частині наглядового постанови Верховного Суду при скасуванні. У зв'язку з неповним дослідженням обставин у справі та іншими допущеними процесуальними порушеннями 31 березня 2015 року дану постанову знову скасовано касаційною інстанцією і відправлено на новий розгляд. І тільки при черговому розгляді в травні 2015 року цей банківський суперечка знайшов остаточний дозвіл шляхом винесення рішення про часткове задоволення позову банку про стягнення заборгованості з виключенням суми незаконно нарахованої неустойки в період розірвання договору.
При цьому, незважаючи на ту обставину, що банк не справив повернення основної суми позики і анулював розірвання договору, суд виходив з достовірно доведеного факту провини банку, умисно сприяв збільшенню збитків відповідача, що відповідно до вимог ст. 364 ГК спричиняє зменшення його відповідальності перед кредитором, на що раніше не було звернуто увагу. Як видно, з історії руху одного цивільної справи по банківському спору, суб'єктивний характер оцінки банком обставин періоду надання позики в свою користь, всупереч вимогам чинного законодавства, істотно порушив права позичальника, що також не може не відбитися на іміджі банку, оскільки переслідування тільки своїх інтересів , без врахування інтересів іншої сторони, не відображає цілей і завдань відомого фінансово-кредитної установи.
договірний характер
Про це, вельми до речі, є роз'яснення Національного банку РК в листопаді 2014 роки (відомості з ЗМІ), яке нагадує, що відносини між банками і позичальниками носять договірний характер. І всі питання, пов'язані з договором, виконанням можуть бути врегульовані виключно сторонами договору або в суді. При цьому банкам вказувалося на необхідність використання розроблених програм реструктуризації, що включають відстрочку виконання зобов'язань, зменшення розміру винагороди, зменшення (списання) пені (штрафів) і т.д. Однак ці роз'яснення мають рекомендаційний характер.
Згідно з вимогами ст. 34 Закону РК «Про банки і банківську діяльність в Республіці Казахстан», зазначені вище додаткові правила поведінки і умови розробляються з метою зниження ризику при здійсненні банківських позикових операцій. Висувати банкам вимогу змінити умови договору - право позичальника, але це не кореспондується з обов'язком банків в обов'язковому порядку змінювати умови на користь позичальника, оскільки правила носять рекомендаційний характер.
У зв'язку з викладеним, наведений приклад зменшення заборгованості по винагороді на підставі вимог ст. 364 ГК є винятком з правил, оскільки суд при розгляді спору про стягнення заборгованості не має права вторгатися в раніше встановлені умови договору сторін, в тому числі і по нарахуванню неустойки, за винятком випадків неправильного розрахунку і встановленої провини кредитора.
На практиці суди, як правило, беруть до уваги факти несвоєчасного звернення банків до судів, що необґрунтовано тягне збільшення заборгованості, і в основному знижують пені до мінімально розумних меж. Несумлінність і нерозумність окремих фахівців банків при визначенні дійсної заборгованості, шляхом необґрунтованого збільшення заборгованості по винагороді за рахунок неустойки, на наш погляд, вбачається з вищенаведеного права суду відповідно до вимог ст. 297 ГК зменшити неустойку. Так, на практиці в суму позову про заборгованість, крім простроченого основного боргу, необгрунтовано включається винагорода в значних розмірах шляхом наступних позначень: прострочене винагороду плюс відстрочене винагороду плюс прострочене відстрочене і тому подібні нарахування. Тоді як відповідно до вимог ст. 718 ГК відсоток винагороди виставляється в одному найменуванні і виплачується тільки за період користування предметом позики. При цьому, як правило, винагорода є фіксованою сумою, визначеною в графіку платежів до основного договору. Отже, уявлення в розрахунках і включення сум неустойки (пені) в заборгованість по винагороді явно незаконно.
Судова практика
Слід також звернути увагу на наявні в практиці випадки звернень деяких банків про стягнення заборгованості по винагороді після дострокового стягнення всієї заборгованості за рішенням суду, з тих підстав, що рішення суду не виконано і нібито позичальник продовжує користуватися позикою фактично. Вимоги явно незаконні, оскільки після стягнення заборгованості і, в тому числі, винагороди, нарахування додаткової винагороди неможливо, так як предмет позики, на який нараховується винагорода, вже стягнуто судом. І в цьому випадку в процес по стягненню заборгованості вступає юрисдикція судового виконання, банк, відповідно до вимог ст. 234 ЦПК РК має право на індексацію присуджених сум і не більше того, для чого банку необхідно звернутися відповідно до вимог ст.140 ЦПК РК з відповідною заявою про винесення судового наказу про індексацію. У таких випадках суди обґрунтовано виносять рішення про відмову в задоволенні позовів банків про стягнення додаткової необгрунтовано нарахованої заборгованості по винагороді.
Слід також звернути увагу на необізнаність простих громадян при оплаті заборгованості по карт-рахунку, коли банк безцеремонно виробляє блокування їх карткових рахунків. З огляду на, що карт-рахунок є єдиним джерелом отримання коштів існування, наприклад, зарплати, дії банку в цьому випадку є незаконними. Відповідно до встановленої практики суди, як правило, в таких випадках приймають рішення про визнання блокування карт-рахунків незаконними.
Разом з тим щодо безакцептного вилучення грошей з карткового рахунку боржника, що є єдиним механізмом отримання зарплати, дії банків по відношенню до позивача суперечать ст. 28 Конституції РК, прямо встановлює, що громадянину РК гарантується мінімальний розмір заробітної плати. В даному випадку банк має право блокувати тільки решту 50 відсотків зарплати, так як відповідно до п.п. 1,3 ст. 137 Трудового кодексу утримання із заробітної плати працівника провадяться за рішенням суду, а також у випадках, передбачених законами РК, утримання не може перевищувати 50 відсотків належної працівникові заробітної плати.
Стягнення банківської заборгованості з боржників шляхом передачі свого права вимоги цессионарию в судовій практиці також не є рідкістю. Однак слід звернути увагу на виникаючі в практиці особливості такого стягнення. Наприклад, 5 листопада 2014 року ТОВ «Бюро по роботі з дебіторами» звернулося до суду з позовом до боржника І. про стягнення суми заборгованості в розмірі 565 930 тенге, мотивуючи вимоги тим, що 14 грудня 2006 року, між АТ «Альянс банк» і І . укладено договір банківської позики, відповідно до якого банк надав відповідачу позику в розмірі 503 712 тенге строком на 36 місяців. Однак зобов'язання не виконуються відповідачем з 14 грудня 2007 року. У зв'язку з чим банк передав своє право вимоги дебіторської заборгованості ТОВ «Бюро по роботі з дебіторами», уклавши договір факторингу. Станом на 31 травня 2014 року загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем склала суму 565 930 тенге. Представник відповідача в судовому засіданні заявив клопотання про застосування строку позовної давності по даній справі, мотивуючи тим, що договір банківської позики з відповідачем був укладений 14 грудня 2006 року та термін його оплати закінчився 14 грудня 2009 року. Рішенням Сариаркінского районного суду м Астани від 6 січня 2015 року в задоволенні позову ТОВ «Бюро по роботі з дебіторами» до І. про стягнення суми заборгованості відмовлено. Постановою апеляційної інстанції дане рішення залишено без змін, апеляційна скарга ТОВ без задоволення.
Відповідно до ст. 178 ГК РК, загальний строк позовної давності встановлюється в три роки. Вимоги ст. 37 Закону РК «Про банки і банківську діяльність» про безстроковість вимог банку в даному випадку на новий договір про передачу прав вимог від 29 липня 2011 року не поширюються, оскільки цессионарий ТОВ «Бюро по роботі з дебіторами» по відношенню до позичальника не є банком. АТ «Альянс банк», як Займодатель, задовольнив свої вимоги передачею своїх прав іншій особі за договором від 29 липня 2011 року. Отже, трирічний термін позовної давності у цій справі у ТОВ «Бюро по роботі з дебіторами» необхідно обчислювати не з закінчення терміну договору банківської позики 14 грудня 2009 року, як помилково вважав суд першої інстанції, а з моменту передачі права вимоги іншій стягувачу, тобто з 29 липня 2011 року, і який закінчується 29 липня 2014 року.
Резюмуючі викладеня, слід Зазначити, что Отримання кредиту почти всегда асоціюється з новімі можливо і перспективами. Однак порушення зобов'язань по банківським позикам, як правило, неминуче призводить до судових спорів та розглядів, часто закінчується не на користь боржників. Тому громадянам слід пам'ятати, що будь-який займ потрібно повертати.
Ермек Сісімбаев, суддя апеляційної судової колегії в цивільних та адміністративних справах суду м Астани
джерело: http://www.zakon.kz/4747805-kak-rassmatrivajutsja-sudebnye-spory-po.html
