1 нояб. 2017
Бажання України розвиватися в руслі конкурентоспроможної європейської країни обумовлює необхідність пошуку джерел, які зможуть забезпечити її зростання як економічно привабливого соціальної держави. Одним з інструментів такого зростання, безсумнівно, виступають інвестиції.
Інвестиціями (згідно ЗУ «Про інвестиційну діяльність») є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) і / або досягається соціальний і екологічний ефект. Інвестиційні перспективи України дуже великі, незважаючи на деякі складності, пов'язані з реалізацією самого процесу і його подальшим захистом.
Інвестиційна діяльність, як ніяка інша, є привабливою як для резидентів, так і для нерезидентів, що обумовлює необхідність її нормативної регламентації не тільки національним, а й міжнародним законодавством. Курс, прийнятий урядом України і спрямований на лібералізацію інвестування з метою стимулювання ініціативи інвесторів для сприяння процвітанню країни, здійснюється поки дуже повільно і довіри, м'яко кажучи, не викликає.
Законодавче поле, яке регулює дане питання, почало формуватися з прийняттям в 1991 році Закону України «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон), в якому закріплені загальні положення щодо здійснення інвестиційної діяльності на території України. Закон носить більше декларативний характер і не містить реальні механізми захисту. Також в ньому відсутнє визначення органу, яким ця діяльність б регулювалася.
Далі, 1996 год ознаменувався ухваленням спеціального ЗУ «Про режим іноземного інвестування», в якому цілий розділ присвячений державним гарантіям захисту іноземних інвестицій. Також в 1997 році Україна була ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, в якій містяться положення щодо поваги приватної власності, про стандарти захисту від ризику відчуження власності інвесторів, заборона про дискримінацію інвесторів.
Найважливішим договором в галузі інвестування є Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами , Укладена в 1965 році у Вашингтоні. Україна вона була ратифікована у 2000 році, і є невід'ємною частиною законодавчого масиву, що регламентує ці відносини. Однією з цілей Конвенції було створення Міжнародного центру по врегулюванню інвестиційних спорів, за допомогою якого передбачається вирішення спорів шляхом примирення і арбітражу, якщо його учасники нададуть свою письмову згоду. Документ покликаний, перш за все, захистити інтереси інвесторів і усунути ризики, пов'язані з втратою ними свого майна.
Наступним важливим нормативно-правовим актом у сфері гарантій інвестиційної діяльності є Сеульская конвенція 1985 року про підставі багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій, основна мета якого - стимулювання потоку інвестицій, особливо в країни, що розвиваються, доповнюючи таким чином діяльність Міжнародного банку реконструкції та розвитку. У даній Конвенції особлива увага приділяється спільному і повторному страхування інвестицій, яке можна розглядати як один з видів гарантій, який в Україні не набув належного поширення.
У наш час популярності набирають двосторонні угоди щодо захисту і сприянню інвестицій (Україна - Японія, Нідерланди, Австрія, Росія, Великобританія і т.д.). Дані угоди спрямовані на опрацювання механізму інвестування, в якому особлива увага приділяється вирішенню виникаючих між інвестором і державою суперечок. На законодавчому рівні (ст. 3 ЗУ «Про захист іноземних інвестицій») закріплено, що держава не може реквізувати іноземні інвестиції за винятком випадків, передбачених законом (стихійних лих, аварій, епідемій, епізоотій), таке рішення про реквізицію іноземних інвестицій приймає КМУ. Компенсація, що виплачується в цих випадках іноземному інвестору, має бути адекватною і ефективною (т. Е. Відповідати розміру коштів, що інвестуються).
На сьогоднішній день, одним з найбільш ефективних способів захисту прав інвесторів є арбітражні і третейські суди (Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торгової палати, Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольма, Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, Міжнародна постійна палата третейського суду) . Однак в більшості випадків необхідною умовою для розгляду спору такими організаціями є положення договору / контракту, що передбачає таку можливість. У 2008 р ВАТ «Татнефть» подало позов до Міжнародної постійну палату Третейського суду. Російська компанія вимагала стягнути з України збитки, понесені в результаті переходу контролю над ПАТ «Укртатнафта» в групу «Приват» в 2007 році. У ВАТ «Татнефть» ці дії назвали рейдерським захопленням. Позов ВАТ «Татнефть» задоволений частково, сума компенсації скорочена з 2,4 млрд. Доларів, які були в позові, до 1 млн. Доларів.
Україна є лідером серед країн СНД, як відповідач, в інвестиційних спорах, що в свою чергу негативно позначається на її репутації як країни, в яку готові і хочуть інвестувати.
Інвестиційний клімат України формується таким чином, що не дає необхідний рівень державних гарантій для захисту інвестицій як вітчизняних, так і зарубіжних інвесторів. Інвестори самостійно, або за допомогою кваліфікованих фахівців повинні продумати всі варіанти, які здобні максимально убезпечити свої інвестиції, починаючи від вибору сфери інвестування і укладення контракту до відповідальності за його порушення і порядку розгляду спорів. Напрацювання певної практики в даній сфері буде мати позитивне значення для інвесторів, сприяючи притоку інвестицій без побоювання їх втрати.
Ольга Койчева
юрист АТ "КФ" ДОМІНАНТА "
Рейтинг сторінки: 5/5 на основі 1 оцінок.
Про відповідальність туроператора за зрив турпоїздки
Непоодинокими бувають випадки, коли поїздка на відпочинок може захмаритися невідповідністю якості спочатку задекларованих при продажі туру послуг суворої реальності на місці, з який ви зіткнетеся вже по приїзду. І готель може виявитися не той, і харчування не зовсім таке, та й взагалі - все навколишнє вас може дуже сильно відрізнятися від глянцевих рекламних буклетів і красивих фото в інтернеті. Але в таких ситуаціях ви хоча б змогли доїхати до жаданого місця відпочинку і вже потім, після повернення, зможете зажадати повернення частини вартості оплачених, але недоотриманих послуг. А як бути, якщо з вини туроператора або його агента у вас взагалі зірвалася сама поїздка? Розглянемо приклад з практики.
Чи зобов'язаний водій пред'являти документи інспектору?
Практично всі водії транспортних засобів стикалися з випадками, коли їх зупиняли співробітники національної поліції (раніше міліції) без будь-яких явних причин, просили надати документи, і надалі в разі якщо все в порядку бажали водієві «щасливої дороги».
А як бути, якщо з вини туроператора або його агента у вас взагалі зірвалася сама поїздка?
Чи зобов'язаний водій пред'являти документи інспектору?
