Державна служба та інформаційні технології

NB: Адміністративне право і практика адміністрування

Куракін А.В., Кулешов Г.Н. - Державна служба та інформаційні технології // NB: Адміністративне право і практика адміністрування. - 2013. - № 12. - С. 1 - 20. DOI: 10.7256 / 2306-9945.2013.12.1070 URL: https://nbpublish.com/library_read_article.php?id=10701

Державна служба та інформаційні технології

Анотація.

DOI:

Дата направлення до редакції:

Дата рецензування:

Дата публікації:

Abstract.

Keywords:

Головна мета інформаційного забезпечення державної служби полягає в побудові загальнонаціональної правової інформаційної системи, що охоплює всі рівні державної служби. Як зазначає Є.С. Установчі та Е.А. Барбашин, «... недостатній рівень інформаційної компетентності державних службовців стає природною причиною неефективності державної служби в плані взаємодії цієї фінансової інституції з громадянами, повільних темпів зміни сформованого забюрократизованого стилю управління. Від підвищення рівня компетентності державних службовців сьогодні також безпосередньо залежить ефективність проведених адміністративних реформ і оптимізація в зв'язку з цим адміністративних процесів » [6, С.3] .

З огляду на широкомасштабний характер створюваної системи і необхідність отримання результатів в найкоротші терміни, доцільно передбачити паралельне проведення робіт по ключових напрямах, стратегічно орієнтованим на створення великих системних блоків, засобів зв'язку і передачі даних. Як першочергові завдання глобальної інформаційної системи можна виділити наступні:

• формування і ведення інформаційно-правових баз даних відповідно до ієрархією системи, в тому числі еталонних банків нормативних актів, потужних центральних банків, регіональних банків і локальних банків різного призначення;

• пошук і видача інформації за запитами користувачів;

• організація інформаційної взаємодії між системами правової інформації різних рівнів, а також із зовнішніми базами даних;

• організація та введення в дію центрального вузла еталонних банків даних, що виконує функції головного елемента розподіленої системи правової інформації, включаючи:

• супровід еталонних банків даних;

• управління мережею передачі даних;

• управління безпекою в мережі передачі даних;

• управління мережею електронної пошти;

• адміністрування розподіленої бази даних;

• створення локальних і глобальних відмовостійких обчислювальних мереж;

• програмно-технічне оснащення регіональних вузлів правової інформації, що включає в себе пакетний комутатор / концентратор, функціональний сервер і регіональні бази даних;

• сполучення центральних абонентських пунктів, регіональних вузлів правової інформації різної потужності і численних абонентських пунктів в рамках загальнонаціональної системи;

• поетапне створення інтегрованої системи комутації;

• створення методологічного, консультативного та навчального центру правових проблем;

• формування територіально розподіленого банку повнотекстових нормативних актів та іншої правової інформації;

• забезпечення обміну закритою і відкритою інформацією між регіональними, відомчими та галузевими інформаційними системами в процесі вирівнювання розподіленої бази даних і вирішення функціональних завдань користувачів;

• збір, зберігання і ведення міжгалузевих класифікаторів і систем кодування правової інформації [6, С. 3] ;

• організація багаторівневого захисту інформації;

• ведення банку періодичних термінів з тлумаченнями і роз'ясненнями;

• ведення та тиражування таблиць відповідності та інших засобів забезпечення сумісності інформації для її обміну в системі та ін.

У федеральному органі виконавчої влади підлягають обов'язковому розгляду запити інформації про діяльність федерального органу виконавчої влади, що надходять в письмовій формі, формі електронних повідомлень або усній формі під час прийому уповноваженою посадовою особою, а також за телефонами довідкових служб федерального органу виконавчої влади або телефонами уповноважених посадових осіб . Федеральний орган виконавчої влади забезпечує можливість направлення запиту інформації про діяльність федерального органу виконавчої влади у формі електронного повідомлення на адресу електронної пошти або на офіційний сайт федерального органу виконавчої влади в мережі Інтернет для прийому звернень громадян і організацій в формі електронних повідомлень.

Федеральний орган виконавчої влади не розглядає анонімні запити. Запит, складений в письмовій формі або отриманий у формі електронного повідомлення, підлягає реєстрації протягом 3 днів з дня його надходження до федерального орган виконавчої влади. Запит в усній формі підлягає реєстрації в день його надходження із зазначенням дати і часу надходження. Запит направляється до структурного підрозділу федерального органу виконавчої влади, до безпосереднього відання якого відноситься уявлення запитуваної інформації.

У разі якщо запит не відноситься до сфери діяльності федерального органу виконавчої влади, в який він спрямований, такий запит подається протягом 7 днів з дня його реєстрації в державний орган або орган місцевого самоврядування, до повноважень яких віднесено подання запитуваної інформації.

Про переадресації запиту в цей же строк повідомляється направив запит користувачеві інформацією. У разі якщо федеральний орган виконавчої влади не має відомостей про наявність запитуваної інформації в іншому державному органі та (або) органі місцевого самоврядування, про це також повідомляється направив запит користувачеві інформацією протягом 7 днів з дня реєстрації запиту.

Федеральний орган виконавчої влади має право уточнювати зміст запиту з метою представлення користувачеві інформацією необхідної інформації про діяльність федерального органу виконавчої влади. Запит підлягає розгляду в 30-денний строк з дня його реєстрації, якщо інше не передбачено законодавством Російської Федерації.

У разі якщо подання запитуваної інформації неможливо в зазначений термін, користувач інформацією повідомляється про відстрочку відповіді на запит протягом 7 днів з дня його реєстрації із зазначенням причини такої відстрочки і терміну подання запитуваної інформації, який не може перевищувати 15 днів понад установлений строк для відповіді на запит. Плата за надання інформації про діяльність федерального органу виконавчої влади стягується у випадках, встановлених федеральними законами. Порядок справляння плати встановлюється Урядом Російської Федерації [7, С. 19] .

Було цілком доцільно виключити з Федерального закону від
9 лютого 2009 року "Про забезпечення доступу до інформації про діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування» [10] становище, згідно з яким можлива плата за надання інформації про діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування (ст. 22).

Даний висновок обумовлений тим, що інформація про діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування та відповідного державних і муніципальних службовців носить публічний характер і видається, як правило, в некомерційних цілях. Більш того, інформація, яка є у розпорядженні відповідної орган або посадова особа отримана ними безоплатно. Крім цього, в даний час відсутні будь-які об'єктивні критерії оцінки відповідної інформації, за винятком оплати послуг пошти та інших технічних витрат [8, С. 29] .

Інформація про діяльність федерального органу виконавчої влади представляється у вигляді відповіді на запит, в якому міститься або до якого додається інформація, що запитується або в якому міститься мотивовану відмову в поданні зазначеної інформації.

У відповіді на запит вказуються найменування, поштова адреса федерального органу виконавчої влади, посада особи, яка підписала відповідь, а також реквізити відповіді на запит (реєстраційний номер і дата).

Інформація про діяльність федерального органу виконавчої влади не подається у разі, якщо:

• зміст запиту не дозволяє встановити запитувану інформацію;

• в запиті не зазначено поштову адресу, адресу електронної пошти або номер факсу для передачі відповіді на запит або номер телефону, за яким можна зв'язатися з надіслав запит користувачем інформацією;

• запитувана інформація не відноситься до діяльності федерального органу виконавчої влади, в який надійшов запит;

• запитувана інформація відноситься до інформації обмеженого доступу;

• запитувана інформація раніше представлялася користувачеві інформацією;

• в запиті ставиться питання про правову оцінку актів, прийнятих федеральним органом виконавчої влади (його територіальним органом), проведенні аналізу діяльності федерального органу виконавчої влади (його територіального органу) або підвідомчих організацій або проведенні іншої аналітичної роботи, безпосередньо не пов'язаної із захистом прав звертається з вимогою користувача інформацією.

У разі якщо запитувана інформація відноситься до інформації обмеженого доступу, у відповіді на запит вказуються вид, найменування, номер і дата прийняття акта, відповідно до якого доступ до цієї інформації обмежений. Якщо частина запитуваної інформації належить до інформації обмеженого доступу, а інша інформація є загальнодоступною, федеральний орган виконавчої влади (його територіальний орган) зобов'язаний подати запитувану інформацію, за винятком інформації обмеженого доступу.

Федеральний орган виконавчої влади має право не подавати інформацію про свою діяльність за запитом, якщо ця інформація опублікована в засобах масової інформації або розміщена в мережі Інтернет. В цьому випадку у відповіді на запит федеральний орган виконавчої влади вказує найменування, дату виходу і номер засобу масової інформації, в якому опублікована інформація, що запитується, та (або) електронна адреса офіційного сайту федерального органу виконавчої влади в мережі Інтернет або електронну адресу іншого сайту, на якому розміщена інформація, що запитується, включаючи електронну адресу, прямо вказує на запитувану інформацію, або послідовність дій, які повинен здійснити користувач інформаці й на зазначених сайтах для отримання запитуваної інформації із зазначенням дати її розміщення.

У доповіді Світового банку, підготовленого для Уряду Російської Федерації, на тему: «Реформа державного управління: порівняння досвіду проведення реформи в деяких країнах» говориться: «... .в даний час в Росії частка державних і муніципальних службовців в 7 разів менше, ніж у Великобританії , Німеччини і США,
в 3 рази менше, ніж в Австралії і Канаді і в 1,5-1,8 рази менше, ніж в Південній Кореї, Китаї і Бразилії ».

Слід сказати, що реформа державної служби обумовлена ​​нагальною потребою створення дієздатного державного апарату, оскільки він в своєму нинішньому стані мало придатний для того, щоб вирішувати складні соціально-економічні та політичні проблеми в різних сферах життєдіяльності нашого суспільства. Реформа державної служби покликана відновити престиж держави, подолати кризу довіри громадян до державної влади і державної служби, а також вирішити ряд інших проблем в сфері державного управління [4, С. 38] .

Як зазначає І.А Базилевський, «... державна служба повинна розвивати і підтримувати вільну життєдіяльність громадян на основі не тільки права, а й тих духовно-моральних принципів, цінностей, які є визначальними для народного самосвідомості. Державний апарат може стати управлінським лідером суспільства тільки за умови його високого професіоналізму, інтелектуальної культури, використання всіх досягнень світової і вітчизняної думки, а також громадянської позиції своїх працівників, їх високої моральності і відданості ідеї громадянського і соціального прогресу » [1, С. 75] .

Проблема вдосконалення інституту державної служби привернула до себе пильну увагу наукової громадськості. З даної проблематики опубліковано досить багато наукових публікацій, в яких представлені різні концепції реформування системи державної служби [3, С. 54] . Так, на думку А.А. Гришковця, одним з результатів реформи державної служби має стати формування стабільного контингенту державних службовців, необхідна мілітаризація державної служби [3, С. 54] .

Необхідність реформи державної служби Російської Федерації продиктована необхідністю дати державі чіткі соціальні орієнтири, оновлену ідеологію державності, а також створити ефективні правові бар'єри на шляху розростання бюрократизму і корупції в державному апараті. Як зазначається в науковій літературі, населення в цілому не відчуває довіри до державних органів і схильне вважати державних службовців у високому ступені корумпованими [5, С. 12] .

Аналіз очікуваніх результатів реализации федеральної програми Реформування державної служби дозволяє сделать Висновок про ті, что реформа державної служби предполагает послідовне Здійснення сістематізованіх за напрямами І етап комплексів практичних ЗАХОДІВ: правових, організаційно-інформаційних, матеріально-технічних, ФІНАНСОВИХ, націленіх на забезпечення єдності всех елементів, складових систему державної служби, на чіткій Взаємозв'язок ее інстітуційніх компонентів з ее кадрові сост авом. У зв'язку з цим вихідні позиції програми реформування державної служби визначаються необхідністю надати системний характер існуючих державно-службових відносин. Але це лише умови для вирішення зазначених конструктивних завдань, які повинні підняти взаємини держави з інститутами громадянського суспільства на якісно інший рівень. Зважаючи на це суспільством покладаються особливі надії саме на реформу державної служби. Але як показує досвід, успіх структурних перетворень як в нашій країні, так і за кордоном багато в чому залежить від того, наскільки будуть точно визначені базові дефініції в реформованої сфері життєдіяльності, а також забезпечено інформаційне забезпечення державної цивільної служби.

Як зазначає Л.І. Якобсон, в 1990-і роки становище державних службовців різко змінилося. Раніше державна служба була однією з найбільш престижних сфер додатка і забезпечувала відносно високі заробітки і соціальні гарантії. Це дозволяло, зокрема, рекрутувати фахівців федеральних органів виконавчої влади з числа осіб, що мають досвід успішної роботи на підприємствах. В останнє десятиліття становище змінилося. З одного боку, відкрилися принципово нові сфери прикладання управлінських праці в приватному секторі, з іншого, виникла тенденція до нестабільності положення працівників державного апарату, знизився рівень їх заробітної плати [9, С. 5] .

Ю.М. Буравлев говорить про те, що: «... належний інтерес до державній службі може виникнути знову, якщо вдасться створити її суспільну привабливість. З цією метою необхідно юридично закріпити і реально гарантувати істотні за своїм змістом державні та соціальні гарантії. У перспективі такі гарантії необхідно поширити на всіх державних службовців незалежно від виду та рівня державної служби » [2, С. 13] .

Згідно реалізованої концепції реформи державної служби адміністративно-правове становище федеральних державних службовців і державних цивільних службовців суб'єктів Російської Федерації, в тому числі заборони, права, обов'язки, правила службової поведінки, порядок вирішення конфлікту інтересів і службових спорів, з урахуванням особливостей виду державної служби, встановлюються відповідним федеральним законом про вид державної служби.

Під інформаційним забезпеченням державної цивільної служби розуміється процес створення оптимальних умов максимально повного задоволення інформаційно-правових потреб державних і громадських структур, підприємств, організацій, установ та громадян на основі ефективної організації та використання інформаційних ресурсів із застосуванням прогресивних технологій. Шляхи вдосконалення процесу правового забезпечення державної служби різноманітний, тому необхідно чітке визначення цілей, методів організаційних форм вирішення поставленого завдання, тобто формування його наукових основ.

Зокрема, правова інформатизація державної цивільної служби здійснюється одночасно за наступними напрямками:

• інформатизація правотворчої діяльності;

• інформатизація правореалізаціонной діяльності;

• правове забезпечення процесів інформатизації.

Основний обсяг робіт із забезпечення правовою інформацією широкого кола споживачів повинні будуть виконувати регіональні вузли правової інформації. У їх Функції входити:

• отримання копій еталонних банків нормативних актів і їх змін, організація і ведення копій банків;

• організація, накопичення, зберігання та ведення актів місцевих органів влади і управління даного регіону;

• організація та здійснення пошуку інформації за запитами користувачів в локальному і віддаленому режимах;

• організація та проведення робіт з правової інформатизації регіону;

• консультативна допомога споживачам регіону з правових питань.

Система повинна бути відкрита для включення нових як центральних, так і регіональних, вузлів.

Для всіх вузлів системи повинна бути розроблена уніфікована комплексна технологія обробки правової інформації, що включає в себе введення і попередню обробку (формальний і логічний контроль) даних, їх семантичну і лінгвістичну обробку, зберігання, відновлення і дублювання інформації, і, нарешті, оперативне надання інформації споживачам .

Цінність будь-якої інформаційної системи визначається насамперед її інформаційними ресурсами, а джерелами правової інформації є не тільки власники еталонних банків нормативних актів, але також і регіональні центри правової інформації. Ефективність функціонування інформаційно-правової системи в значній мірі залежить від повноти та достовірності інформації та регулярності її надходження не тільки з центральних, але і з регіональних джерел. Тому доцільно посилити роботу по інформатизації на регіональному рівні і вирішувати цю проблему з двох сторін одночасно: з центру і регіональних опорних зон інформатизації, які є одночасно базовими центрами правової інформації регіонів і комунікаційними системами транзитного транспортування даних для регіональних мереж. Принцип комплексного узгодженого розвитку всіх елементів системи повинен стати основоположним для становлення і вдосконалення єдиної інформаційної технології в сфері права. При цьому в якості початкових умов приймається існуючий стан справ в інформатизації правової діяльності.

Таким чином, загальнонаціональна система правової інформації повинна будуватися на основі інформаційно-логічної моделі, що враховує різний рівень теоретичної та практичної підготовленості та технічної оснащеності всіх потенційних абонентів системи і дозволяє вирішувати найрізноманітніші питання - від вельми спеціальних технічних, математичних і конструктивних проблем проектування до надзвичайно складних політичних, правових, соціальних, фінансових, трудових і етичних питань, актуальних для нашої сьогоднішньої їй життя.

Інформаційні ресурси Російської Федерації в правовій сфері є принципово відкритими. Виняток становлять інформаційні ресурси, які відповідно до законодавства до категорій обмеженого доступу. Порядок доступу до відкритих інформаційних ресурсів визначається власником банку даних.

Державні органи, відповідальні за формування та використання правової інформації, забезпечують умови для оперативного і повного її подання користувачам.

Інформатизація правової сфери повинна забезпечити впорядкування та систематизацію інформаційно-правових ресурсів в правотворчій і правореалізаціонной діяльності, що можливо тільки в результаті активної участі державних структур у процесах формування та актуалізації банків правової інформації.

Відповідно до основних напрямків адміністративної реформи пріоритетами використання інформаційних технологій в сфері державного управління є:

а) підвищення ефективності реалізації правовстановлюючих функцій держави і вдосконалення механізмів державного регулювання на основі створення і розвитку:

• систем інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності федеральних органів державної влади;

• ситуаційних центрів і систем прогнозування і моделювання наслідків державного втручання, погроз соціально-економічного розвитку Російської Федерації;

• єдиної системи збору, обробки, реєстрації та розповсюдження нормативних правових актів, аналізу відповідності існуючої нормативно-правової бази правозастосовчій практиці, системи забезпечення законодавчої діяльності, що забезпечує розміщення електронних версій документів, а також облік проходження законопроектів через різні кроки процесу федерального законодавчого процесу, з обов'язковим підключенням до ній всіх суб'єктів права законодавчої ініціативи;

б) підвищення ефективності правозастосовчої діяльності федеральних органів державної влади на основі створення і розвитку:

• систем обліку і аналізу об'єктів державного управління, в тому числі об'єктів, які є державним майном;

• систем планування і аналізу ефективності діяльності федеральних державних унітарних підприємств та установ;

• систем, що забезпечують розміщення в мережі Інтернет інформації про діяльність федеральних органів державної влади, доступ громадян та організацій до відкритих відомчим інформаційних ресурсів, інтерактивне інформаційне обслуговування громадян і організацій;

• пунктів громадського доступу до інформаційних ресурсів;

• центрів обробки дзвінків, що забезпечують можливість безкоштовного звернення громадян та організацій до відповідних федеральні органи державної влади та отримання ними відкритої інформації;

• систем обліку і контролю результатів розгляду звернень
громадян;

в) підвищення ефективності виконання контрольних і наглядових функцій на основі створення і розвитку систем:

• моніторингу ефективності правозастосовчої діяльності в інтересах федеральних органів державної влади, громадян та організацій;

• інформаційної підтримки слідчих дій, визначення характеру і аналізу причин правопорушень;

• інформаційного забезпечення діяльності судів, обліку звернень громадян і організацій, судових справ і судових рішень, підтримки судового діловодства;

г) зниження операційних витрат на утримання державного апарату, підвищення ефективності управління ресурсами федеральних органів державної влади на основі створення і розвитку систем:

• управління фінансовими, матеріально-технічними, кадровими ресурсами;

• документаційного забезпечення діяльності федеральних органів державної влади, електронного документообігу на основі електронних адміністративних регламентів;

• забезпечення персональної та групової роботи державних службовців з документами;

• планування та моніторингу діяльності підвідомчих організацій і підрозділів;

• проведення закупівель для державних потреб і моніторингу цін;

• аналізу ключових показників ефективності та результативності діяльності федеральних органів державної влади;

д) зростання кваліфікації державних службовців на основі створення і розвитку інформаційної системи підтримки неперервної професійної освіти державних службовців, системи управління знаннями;

е) вдосконалення взаємодії федеральних органів державної влади, органів державної влади суб'єктів Російської Федерації та органів місцевого самоврядування на основі створення єдиної телекомунікаційної інфраструктури для державних потреб, систем засвідчувальних центрів в області електронного цифрового підпису та електронного середовища взаємодії.

З метою вдосконалення адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки в системі державної цивільної служби необхідно:

• забезпечити інформаційну безпеку і захист персональних даних в якості основного принципу надання державних і муніципальних послуг;

• забезпечити захист персональних даних заявника як право заявника;

• забезпечити інформаційну безпеку і захист персональних даних в якості обов'язки органів, що надають державні та муніципальні послуги;

• встановити вимоги до інформаційної безпеки і захисту персональних даних як загальні вимоги до використання інформаційно-комунікаційних технологій при наданні державних і муніципальних послуг;

• вирішити питання про доцільність скорочення кількості електронних підписів, уточнити принципові відмінності між різними видами підписів у вигляді вимог до засобів електронного підпису, наявності сертифіката певного виду і правових наслідків їх застосування, уточнити сфери (або умови) допустимого або обов'язкового використання кожного виду електронного підпису;

• визначити правовий статус електронного підпису юридичної особи;

• забезпечити спадкоємність правового регулювання використання електронного цифрового підпису;

• розглянути можливість продовження терміну дії сертифіката підпису;

• встановити права, обов'язки і відповідальність підписувача та особи, що приймає підпис (в тому числі обов'язок перевірки);

• позначити процедури перевірки електронного підпису (перевірка приналежності підписанту, автентичності та цілісності підписаної інформації та види електронного підпису);

• врегулювати питання визнання іноземних сертифікатів електронного підпису;

• уточнити умови і правові наслідки використання засобів електронного підпису в автоматичному режимі;

• встановити достатній перехідний період для запровадження в дію федерального закону.

Бібліографія