11.06.2010
ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ В Постсучасна ЕПОХУ
Геворг Ахвердян
Г.Ахвердян - Аспірант кафедри світової політики Санкт-Петербурзького державного університету.
У статті розглядається коло питань, пов'язаних з проблематикою державності в новітній час, простежено зв'язок між процесами глобалізації та перерозподілом функцій держави.
В умовах, коли складність взаємозв'язків суспільства не цілком регулюється внутрітерріторіальной політикою, коли традиційні уявлення про внутрішньодержавної та міжнародної політики піддаються серйозним змінам, коли транснаціоналізація господарської життя привела до формування глобальної економіки, коли девальвуються старі механізми сприйняття світу і формується нове загальнолюдське свідомість, держава постає на безальтернативний шлях пристосування до нової реальності. Процес адаптації може виявлятися у вигляді переосмислення державою власної ролі і перерозподілу своїх функцій. Сьогодні світова громадськість, включаючи її політичну і наукову еліти, у все більшій мірі схиляється до визнання правової соціальної держави в якості оптимального для нинішньої фази розвитку людства. У далекому минулому залишилися макіавелівські часи, коли для утримання дружби народу, на думку мислителя, государю достатньо було не пригнічувати його 1 . У нинішній історичний період людина займає центральне положення в процесі реалізації державних функцій. Результати двох світових воєн виявилися достатньою підставою для досягнення загальносвітового консенсусу в питаннях з прав людини. Закріплення людської гідності як універсальної цінності у Загальній декларації прав людини від 1948р. 2 заклало початок того міжнародного політико-правового стану, яке сьогодні в науково-інтелектуальних колах іменується режимом прав людини. Надалі було прийнято десятки міжнародно-правових актів, в яких були деталізовані права людини з різних галузей суспільного і приватного життя, засновано безліч міжнародних та неурядових організацій щодо забезпечення заявлених прав і свобод людини і особистості. У світлі демократизації, що охопила переважна більшість держав, права людини виступають мало не в ролі центрального критерію правомірності міжнародних відносин. У зв'язку з цим С.Сассен не заперечую ймовірності виникнення «режиму прав людини» як головного ефекту поточних міжнародних процесів 3 .
В юриспруденції прийнято класифікувати внутрішні і зовнішні функції сучасного постіндустріального держави в такий спосіб: до внутрішніх функцій відносяться забезпечення народовладдя, економічна, соціальна і культурна функції, охорона прав і свобод громадян, забезпечення законності та правопорядку, природоохоронна функція і т.д .; до зовнішніх - захист від нападу ззовні, підтримання міжнародного правопорядку, боротьба з міжнародною злочинністю, підтримання міжнародних політичних відносин з метою розв'язання глобальних проблем сучасності, участь в міжнародній охороні навколишнього середовища, інтеграція в світову економіку і т.д. Не важко помітити, яку високу ступінь умовності придбала такого роду класифікація. Абсолютно ясно, що багато внутрішні і зовнішні функції мають взаімообуславлівающіх характер і що практичний не існує жодної функції, яка виконувала б суто внутрішню або зовнішню задачу. Таким чином, незважаючи на таку теоретичну систематизацію, на практиці аналогічні внутрішні і зовнішні функції держави зливаються в єдину функцію певної сфери регулювання. В даному контексті цікавою видається єдина класифікації функцій держави - відносно нова ідея в праві і соціології. При такому підході будь-яка держава здійснює такі функції:
-політична (забезпечення територіальної та громадської безпеки, суверенітету, національної злагоди, підтримання законності і т.д.);
-економічна (забезпечення функціонування і розвитку економіки, ведення зовнішньоекономічних відносин тощо);
-Соціальна (охорона прав і свобод населення або його частини, реалізація заходів щодо задоволення соціальних потреб населення, підвищення рівня життя і т.д.);
-ідеологіческая (підтримка певної ідеології, організація освіти, функції в сфері науки і культури і т.д.);
-екологічна (постійна організація природоохоронних заходів, участь в міжнародній охороні навколишнього середовища і т.д.).
При цьому функції держави не носять статичного характеру і в конкретно-історичних умовах можуть зазнавати змін. В теорії існує багато версій перерозподілу функцій держави, продиктованого рівнем розвитку сучасного інформаційного суспільства. Як правило, мова йде про розвантаження держави від деяких функцій за рахунок міжнародних інститутів і неурядових організацій. Досить цікава модель С.Удовик, в якій перерозподіл державних функцій проводиться за наступними макрорівні: 1) наддержавний 4 . Частину своїх функцій держава делегує на вищестоящий рівень - цивілізаційний або міжнародний; 2) нижній. Частина функцій держави переходить на нижній рівень - регіональний або локальний, що пояснюється турботою про особу; 3) неформальні, недержавні громадські організації; 4) держава як така. За ним залишаються наступні функції: право делегування повноважень і відповідальності на всі рівні, створення сприятливого середовища проживання і ведення бізнесу, підтримання порядку, моніторинг екології і т.д. і т.п. 5
У сучасних реаліях, коли, як пише А.Неклесса, «поряд з колишньою політичною схемою, на планеті складається транснаціональна, геоекономічна модель владних відносин» 6 , Держава зазнає криза (або як мінімум переживає перехідний період) як суб'єкт, який встановлює цілісність інститутів управління і принципи владарювання та контролю, як базисна система правління і порядку, як найвища інстанція, яка формує суспільно-ідеологічну атмосферу. Відносно ролі і функцій держави в постсучасну епоху думки дослідників згрупувалися за наступними принциповим позиціям:
- Девальвація державності. Досить пристойна когорта сучасних світил політичної думки (Р.Фолк 7 , Т.Фрідман 8 та ін.) строго переконані, що державність в буквальному сенсі знецінюється (або, в крайньому випадку, мінімізується її роль), стаючи нездатною прийняти виклики сучасності. Вони вважають, що процеси глобалізації кардинальним чином змінюють суть державності, яка на горизонті недалекого майбутнього бачиться повною фікцією. Дана концепція відрізняється безліччю варіацій, кожна з яких займає певне положення між поміркованістю і гіперглобалізмом.
- Посилення національної держави. Це абсолютно протилежне попередньому тлумачення процесів новітньої доби з точки зору їх впливу на роль держави. Трубадури цієї концепції (Е.Капштейн 9 , А.Уткін 10 та ін.) не тільки заперечують будь-яку девальвацію державності, а й утверджують зворотні тенденції. Вони вважають, що науково-технічні досягнення і вдосконалення міжнародної політичної системи вивели національну державу на новий рівень впливу і контролю.
- Альтернативне бачення: адаптація. Прихильники цієї точки зору (Дж.Розенау 11 , С.Стрейндж 12 та ін.) вважають, що національна держава пристосовується до нового середовища і що, в крайньому випадку, доречно говорити про структурні трансформації, що не їсти девальвація або посилення контролю. Отже, національна держава знаходиться в тривалій стадії вироблення ефективних механізмів для відображення викликів сучасної епохи.
Таким чином, не існує домінуючої концепції, доводи якої своєї вагомістю затьмарили б все альтернативні бачення. Цілком ймовірно державність піддасться певним метаморфоз, але однозначно відповісти на питання - знеціниться або посилиться її роль, або її суть залишиться незмінною, - до моменту написання цієї статті, на наш погляд, видається некоректним. На закінчення хотілося б привести дуже вдалу формулювання Ф. Фукуями про те, що «в будь-якому випадку мистецтво побудови держави буде ключовою складовою національної сили» 13 .
1 Макіавеллі Н. Государь. Міркування про першу декаду Тита Лівія / Пер. з італійського Г.Муравьевой, Р.Хлодовского. СПб .: Азбука-классика, 2007. 288с., С. 69.
2 Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948р. // Права людини: Збірник міжнародно-правових актів. М .: 1998. 608с., Сс. 12-17
3 Sassen S. Losing Control ?: Sovereignty in an Age of Globalization. NY: Columbia University Press, 1996, xvi + 158 P.
4 Ми вважаємо таке визначення не зовсім коректним для позначення даного макрорівня, тому що принцип наддержавної притаманний лише кільком міжнародним організаціям. Формулювання автора, однак, залишена незмінною.
5 Удовик С.Л. Глобалізація: семіотичні підходи. М .: Рефл-бук, 2002. 480с., Сс. 391-394.
6 Неклесса А.І. Четвертий Рим. Глобальне мислення і стратегічне планування в останній третині XX століття // Російські стратегічні дослідження / Под ред. Л.Л.Фітуні. М.: Логос, 2002.192с., С.10.
7 Falk R. World Orders, Old and New // Current History. January 1999 року, рр. 31-33.
8 Friedman TL The Lexus and the Olive Tree: Understanding Globalization. New York: Anchor Books, 2000., 475p.
9 Kapstein EB Governing global finance // The Washington Quarterly. 1994. Vol. 17, № 2, р. 85.
10 Уткін А.І. Світовий порядок XXI століття. М .: Ексмо. 2002. 512с.
11 Rosenau J. Along the Domestic-Foreign Frontier. Cambridge UK: Cambridge University Press, 1997, рр. 4-5.
12 Strange S. The Retreat of the State: The Diffusion of Power in the World Economy. Cambridge UK: Cambridge, University Press 1999 року, р. 4.
13 Фукуяма Ф. Сильна держава: Управління і світовий порядок в XXI столітті / Пер з англ. О.Е.Колеснікова, Н.Г.Кротовской. М .: 2006. 220с., С. 200.
Повернення до списку Losing Control ?
